Пт. Авг 19th, 2022
25-річний військовий влучним пострілом зупинив висаджування ворога в Гостомелі і зірвав бліцкриг окупанта: історія героя

Летовище «Антонов» у Гостомелі стало однією із цілей російської армії 24 лютого. У день повномасштабного вторгнення аеродром одночасно атакували кілька десятків ворожих гелікоптерів та сотні десантників. Перший бій прийняли нацгвардійці. Посилена рота тоді стримала прорив російського десанту на Київ. Воїнам вдалося збити 6 російських гвинтокрилів. Та перший вирішальний постріл зробив 25-річний молодший лейтенант Сергій Фалатюк, йдеться в ТСН.

Злітно-посадкова смуга аеропорту досі всіяна осколками снарядів та боєприпасами. Просто неба — уламки літаків, геть знищені центр керування польотами, ангари та адміністративні будівлі. Саме тут розгорнулася ключова битва за летовище.

Командир зенітно-ракетного взводу Сергій каже, їхнє завдання було — прикривати українську авіацію, натомість у небі він побачив надсучасні російські гвинтокрили КА-52. Воїн не міг повірити своїм очам.

«Ну, було якось так: «О, нічого собі, КА-52, я їх побачив не тільки на картинці». Страху на той момент, мені здається, не було, страх був, коли вони вже почали нас штурмувати, коли почали обстрілювати, і то був навіть не страх, то якийсь був такий спалах адреналіну. Зі страхом, ну адреналін перебільшував», — каже боєць.

Як штурмовики рухалися в бік аеродрому, знімали місцеві з вікон своїх квартир. Військові нарахували щонайменше 40 гвинтокрилів. З таким противником вони зіштовхнулися уперше. Часу на роздуми не було. Сергій миттєво скомандував  — вогонь на ураження.

«Він летів прямо на нас, на нашу позицію. Я був упевнений на 100 %, що це не наша авіація, і я миттєво прийняв рішення, що вогонь на ураження, знищуємо противника», — розповідає Сергій.

Стріляв Сергій з радянського переносного зенітно-ракетного комплексу «Ігла». Він вражає цілі на висоті до трьох із половиною кілометрів. Ракета важить 18 кілограмів, завдовжки півтора метра.

Хоча це не було його прямим завданням, Сергій  схопив ПЗРК і вийшов на злітку. Гелікоптер сунув на нього, відстань була до 500 метрів.

«Я побачив КА-52, підбіг до ракети, закинув на плече. Відкинув приціли, відтягнув ручку накола і зробив накол, прицілився в гелікоптер, побачив, що він дуже близько до мене, я його пропустив, розвернувся і стрельнув йому навздогін», — розповідає молодший лейтенант.

Уламки того самого КА-52 досі лежать на території аеродрому. В купі металобрухту важко розгледіти надсучасний гвинтокрил. Геть обвуглені та потрощені лопаті звисають над знищеним судном. Від вибуху та детонації снарядів згоріло майже все.

«Була думка, що ми їх не зможемо знищити так, як їх описує Росія, як про них пишуть, що йому «аналогов нєт», він не зіб’ється, ні з чого. Але залишилося шасі і кусок їхньої броні, не врятувала. Переносні зенітні комплекси «Ігла» виявилися сильніші, ніж їхня броня», — каже Сергій.

Цей вдалий пуск ракети неабияк підняв бойовий дух побратимів.

14.53 я зразу крикнув — пацани, вони горять, працюємо. Все буде у нас получатись добре. «Коли почули в радіостанцію, що збили перший гелікоптер, чесно кажучи, була така радість, типу, все, це круто, клас. Не очікували цього взагалі, не очікували, що таке буде. У всіх зразу такий бойовий дух. Азарт, що все, їм хана», — каже командир взводу піхоти Дмитро.

Він також каже, підбитий гвинтокрил не лише додав мотивації бійцям, а й виграв для них трохи часу. «Ми розуміли, що якби не він, то нас би тут, можна сказати, швидше поклали, а так він зреагував. Давали відсіч, і вони не могли підійти, у нас був певний час, щоб розгорнути свої сили, щоб зайняти більш позиції вигідніші для нас, щоб зустріти їх на підступах уже, і поки він працював, у нас був час це зробити, щоб не допустити їх сюди, коли працює зушка, вони не можуть сісти нормально і не можуть підлетіти», — пояснює командир.

Свій перший бойовий досвід Сергій отримав на Донбасі. На фронт поїхав у 16-му році. Що буде військовим, хлопець вирішив ще у 18. Проте на строкову службу його не брали через стан здоров'я. Тож він підписав контракт. Університет закінчував уже заочно. Відчував, якщо в країні війна — він має бути на передовій: Світлодарська дуга, Маріуполь, Луганський напрямок.

«Я, напевно, пробув у зоні ООС роки три, половину своєї служби. Я хочу просто визволити свою країну, і щоб у нашій державі був мир та спокій. І, можливо, тоді я скажу, що все, досить. А поки у нас в країні триває війна, то я, напевно, буду продовжувати, скільки зможу», — каже боєць.  

До сил протиповітряної оборони 4 роки тому його переманив друг, а тепер і начальник штабу зенітно-ракетного дивізіону нацгвардії Олег Процюк на псевдо «Гарбуз».  Останні 110 днів Олег провів у боях за Рубіжне та Сєвєродонецьк, там зазнав контузії. Військового щойно виписали зі шпиталю. Саме другу Олегу Сергій поспішав розповісти про влучний постріл після бою, бо колись під час служби жартував, що жодного разу не стріляв із ПЗРК по-справжньому.

«Моментами так його підколював, що у нас війська. Відколи я служу і він служить, і ніхто, ні разу не працював по-справжньому. Не доводилося працювати по-справжньому. І я казав, що треба переводитися десь у піхоту, або артилерію, бо ті працюють частіше, ніж ми. А він казав, що та ні, колись наступить і наш зірковий час», — розповідають бійці.

Через брак ракет стріляли на тренажері, та навіть за тих умов командир знав, як підготувати воїнів до-справжнього бою.

«У Сергія це було закладено, у нього була професійна цікавіть. Він справжній військовий. Я ставив завдання, вони у мене робили марш біля 100 км. Вдень 50 в одну і 50 в іншу. Тобто вони виходили на точку, у нас був ваговий макет 18 кг, вони брали його з собою і вони йшли», — розповідає командир.

За збитий з першого разу гвинтокрил Сергій отримав орден за мужність. Побратим каже, у його вміннях не сумнівався, пишається, що той взяв на себе відповідальність і вирішив відкрити вогонь.

«Не було сумнівів, що зіб’є, я знав, що зіб'ють однозначно. Що все буде нормально, але більше було хвилювання і йому велика подяка – що він вивів особовий склад. Він врятував фактично життя багатьом хлопцям. Отут він красавчик, оцим я пишаюся, тому що ці хлопці знову стали в стрій і знову можуть збивати літаки», — каже Олег.

Дружина Єлизавета щоразу виглядає його у вікно. Сергій вертається зі служби додому. Того дня, згадує, навіть під час бою тримав зв'язок із коханою. «Я переживав, щоб вона встигла виїхати», — розповідає Сергій.

Ліза була на Київщині, чула канонаду, але думки були не про свою безпеку, а про Сергія, який відбивав атаку ворога. «Він патріот своєї держави, він не зміг би піти. Рятувати мене і покинути там своїх друзів, товаришів. Якщо б у них була змога, він би, напевно, воював  до останніх сил», — каже дружина.

Пара побралась 4 роки тому, хоча знайомі ще зі школи. «Ми виїжджали на ротацію і за два дня до ротації я одружився, і зіграв весілля, і поїхав на ротацію. На цілий рік, приїхав рівно за рік, ми були на ротації. Дружина мене зустріла біля частини, біля КПП, я вийшов з бригади і сказав: що, ну ось, і рік пройшов, як ми чоловік і дружина.

До такого сімейного життя вона не була готова, та згодом таку відданість професії просто прийняла. «Спочатку я йому телефонувала і дуже сильно переживала. До істерик таких, що там дурку викликай і вези, а потім якось так я навчилася, якщо я знаю, що він зайнятий, то він зайнятий, і коли в нього буде час, він зателефонує сам. В мене немає такого права, щоб телефонувати йому і нав'язувати свої переживання. І ставити свої відчуття вище за його, йому ж також важко. Заспокоєння ніколи не може бути, бо він на війні», — каже дружина.

Моменти, коли вони разом, украй рідко, подружжя не бачиться місяцями. Ліза терпляче чекає на дзвінок і пишається своїм чоловіком.

«Головне, щоб було збережене життя, і не лише Сергія, щоб було збережене життя кожної людини, яка захищає наші кордони. Коли людям дають нагороди посмертно, то кому вони вже потрібні — ті нагороди, це, напевно, найбільший страх — отримати таку нагороду. Тому нагорода — це зовсім неважливо», — переконує зі сльозами на очах дружина.

Сергій же лише скромно додає, що він просто виконав своє завдання.

«Я ж не зробив нічого такого, зробив все те, що було в моїх силах, я ж не так як бабця, що розказувала, що трилітровою банкою огірків збила дрон. Бабусю треба вважати героєм. А я ж зі штатної зброї, яку я вивчав 4 роки, знав про неї все, і я збив гелікоптер. Це була моя задача, а бабушка – герой, бабушка кинула банку і збила коптера», — сміється Сергій.

Того дня сили врешті були нерівні: у захисників аеропорту закінчувалися боєприпаси, бійці отримали наказ — відступати. Артилерія відкрила вогонь по злітно-посадковій смузі, щоби не дати сісти військово-транспортним літакам противника. Бої за летовище тривали ще кілька днів. Бліцкриг ворогові так і не вдався.

Читайте також:

Аномальна спека просто випалює Європу: експерти зазначають, що доведеться звикати до рекордних температур

Українські розробники створили унікальний ударний дрон, який за один виліт нищить 6 окупантів

Засідання у форматі «Рамштайн-4»: голова Пентагону розповів про результати
Дополнительно:
25-річний військовий влучним пострілом зупинив висаджування ворога в Гостомелі і зірвав бліцкриг окупанта: історія героя

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.