Ukraine

Режимна зона для прокажених, якою вільно гуляють діти: в Україні досі працює "середньовічний" лепрозорій

Дітище СРСР уже давно є пережитком для Європи, але не для України.

Лепрозорій, колись закритий заклад, куди звозили хворих із усього Радянського Союзу, продовжує працювати в Одеській області. Про те, ким є хворі на проказу та чому зараз карантинною зоною гуляють діти, йдеться в сюжеті .

Туди не заходили з власної волі – від пацієнтів відмовлялися родичі, хворих цуралися, сторонилися та ізолювали: "Людина нагадує морду лева, відпадали пальці". Нині в лепрозорії села Кучурган Одеської області, єдиній в Україні профільній лікарні, залишилося шестеро пацієнтів.

Відео Історія хвороби: ТСН віднайшла єдиний в Україні лепрозорій, куди звозили усіх прокажених

Проказа не спить. Кореспонденти ТСН відшукали в Одеській області діючий лепрозорій. Колись той був закритий заклад, куди звозили хворих на лепру - "прокажених" - з усього Радянського Союзу. Нині карантинною зоною гуляють діти при тому, що лепрозорій досі має пацієнтів. Хто вони, і чи варто усім іншим боятися розгулу давно подоланої недуги - дивіться у першій серії спецпроєкту ТСН "Історія хвороби".  

Історія хвороби: ТСН віднайшла єдиний в Україні лепрозорій, куди звозили усіх прокажених

Відео, на якому радянським студентам-медикам пояснювали, що таке проказа – тут тільки мешканці відсталих країн Африки. У "великому та могутньому" такої хвороби ніби й не існувало. Згадок про Одеський лепрозорій немає ані в газетах, ані у кінохроніці. Спалах хвороби стався після Другої світової війни – серед причин були стрес, низький імунітет, недоїдання та вологий клімат. "Спалахи таких захворювань, як лепра, дійсно пов’язані із війною. Вона розповсюджується при тривалому контакті людини з людиною. Саме через виділення з носоглотки", - каже лікарка-дерматовенеролог Марина Анфілова.

Інкубаційний період захворювання може тягнутися десятки років. На ранніх стадіях проказу навіть спеціалісти плутають із іншими захворюваннями, наприклад, псоріазом. Журналіст Дмитро Бакаєв вперше побував за зачиненими дверима лепрозорія ще 20 років тому, і почув моторошні історії його мешканців. "У Радянському Союзі не церемонилися з прокаженими – хапали і везли до лепрозорію. Було таке, що жінку привезли в діжці. Звичайна залізна діжка, її туди засунули, кришку згори – тому що вона виривалася. Приходили і забирали всю родину", - пригадує він.

Тетяна Кузмечева з дитинства бігала в лепрозорій, де працювали батьки. Потім і сама 25 років служила там медсестрою. Хвороба її не зачепила, а в примусовому лікуванні для хворих, каже, були свої плюси: приміром, посилене харчування. "Згущене молоко їм привозили. Знаєте, в радянський час цукерки, тортики вафельні – не було ще вільно, а в них це було. Апельсини, мандарини в них були". – пригадує колишня медсестра.

Дітей відлучали від хворих батьків, аби уникнути зараження. Дехто все рівно народжував, малечу розміщували в дитбудинку в кінці вулиці – діти там жили окремо, але на вихідні могли прийти до батьків. Тетяна каже, що в лепрозорії досі утримуються шестеро людей, але хвороба, яка їх вбиває, називається старість. "Лепрохворих там немає. Одужали вони всі", - запевняє вона.

Фотогалерея На Одещині в лікарні вибухнула граната - загинули двоє людей (4 фото)

Невже спецзаклад перетворився на будинок для людей похилого віку? Територія виглядає занедбаною, спочатку навіть здається, що там нікого немає. Головний корпус зачинений, а поріг густо заріс кущами та деревами. Але серед маленьких білих будиночків є велосипеди. Група дітей іде карантинною зоною – це їхня звична дорога зі школи.

Раптом з одного із будиночків виходить головний лікар лепрозорію Юрій Рибак, але спілкуватися навідріз відмовляється – мовляв, немає дозволу від міністерства. Нізвідки з’являється жінка в білому халаті й агресивно виштовхує журналістів за периметр, також показово зачиняє всі хвіртки та двері. Пацієнти в телефонних розмовах підтверджують, що прокази у них справді немає, їх точать хвороби, колись спровоковані агресивними медпрепаратами. Більшість – самотні. Люди нарікають на відсутність центрального опалення та погане харчування.

Щороку на цей заклад виділяється три мільйони гривень –  виходить, по 500 тисяч на одного хворого! У МОЗі кажуть: реформа лепрозорію – не першочергова. "Сьогодні це 6 чоловік, завтра може бути 13,  післязавтра це може бути 100, тому закривати його ні в якому разі не потрібно. Приведення його до вимог, які реально є сьогодні в країнах Європи – це стоїть в планах", - запевнив заступник міністра охорони здоров'я України Віктор Ляшко.

Для Європи лепрозорії – це середньовіччя. Ще у 1960-х були винайдені антибіотики від прокази – хворих лікують дистанційно. "Людина приходить, отримує свої медикаменти і йде, спокійно собі живе, лікується, отримує медичні рекомендації, що робити для того, щоб не розповсюджувати цю інфекцію", - пояснює лікар-інфекціоніст Юрій Жигарєв. Про те, що проказа все ще існує в Україні і живе серед нас, Марина Анфілова бачила на власні очі: "У пацієнта були великі плями біло-жовтуватого кольору на спині".

Кореспондентка ТСН Тетяна Штан